й Шанора, також і головка на ціпку. А фрак його сам дядько Ґраф викраяв із найкращого сукна. Шведські рукавиці свідчили за людину, що згайнувала вже материзну. Про низеньку парокінну каретку банкірову можна було б догадатись по блискові його лакованих чобіт, коли б уші двох кумась не чули вже її стукоту по Нормандській вулиці.
Якщо в двадцятирічному гультяєві закладено зародок майбутнього банкіра, то на сорок років із нього виходить людина дуже спостережлива, тим більше, що Брунер зрозумів, які вигоди може мати німець із своєї наївности. Того дня він виглядав мрійно, немов вагався, чи починати йому родинне життя, чи продовжувати парубоцькі розваги. Таке обличчя у зфранцуженого німця видалося Сесіль вершком романтичности. У дитині Вірлахів вона побачила Вертера. Яка ж дівчина не дозволить собі маленького роману в своїй весільній історії? Сесіль почувала себе найщасливішою з жінок, коли Брунер, побачивши чудові утвори, сорок років терпляче збирані, захопився ними і вперше, на превелику Понсові втіху, оцінив їхню справжню вартість,
— Це поет! — подумала панна де-Марвіль; — йому ввижаються тут мільйони.
Поет — це людина, що не лічить, що дає свої капітали на волю дружині, людина, якою легко помикати й яку цікавлять дурниці.
Кожна шибка двох вікон у кімнаті старого була з швейцарського кольорового скла; найменше з них коштувало тисячу франків, а цих шедеврів, що на них тепер полюють аматори, він мав шістнадцятеро. 1815 року шибки ці продавались по шість-десять франків. Ціну шістдесятьох картин, що з них складалась ця божественна колекція — все суті шедеври, непідмальовані, ориґінальні, — можна було встановити тільки в запалі авкціону. Кожна картина була оздоблена високоцінною рямкою, і рямки тут були всяких гатунків: венеційські з великим орнаментом, як на теперішньому англійському посуді; римські, знамениті тим, що митці називають fla fla; еспанські, із сміливими закрутками, флямандські й німецькі з наївними фігурками, черепахові рямці,
