інкрустовані циною, міддю, перлямутром, слоновою кісткою; рямді з чорного дерева, букшпанові й мідні рямці, рямці Люї XIII, ЛюІ XIV, Люї XV й Люї XVI — словом одинока колекція найкращих моделів. Щасливіший за охоронців дрезденських та віденських музеїв, Понс мав рямку славнозвісного Брусольоне, Мікель-Анджельо дерева.
Панна де-Марвіль, природна річ, просила тепер пояснень про кожну нову рідкощ. Посвячення в знання цих див вона воліла діставати від Брунера. Вигуки її були такі наївні, така радість їй була довідатись від Фрідріха про вартість та красу якоїсь картини, якоїсь скульптури чи брондзи, що німець розтанув — обличчя в нього помолодшало. Словом, обидві сторони пішли далі, ніж годилося б для першої зустрічі, як-не-як випадкової.
Дія ця тривала три години. На сходах Брунер запропонував Сесіль руку. Сходячи внизу із мудрою повільністю, Сесіль усе балакала про мистецтво й була здивована, що жених її так захоплюється Понсовим безділлям.
— Так ви гадаєте, що все, що ми бачили допіру, коштує великих грошей?
— Ех, панно, коли б ваш шановний кузен захотів продати мені свою колекцію, то я сьогодні ж увечері дав би йому вісімсот тисяч франків — і не прогадав би. На авкціоні самі лиш картини пішли б за багато дорожче.
— Вірю через те, що ви мені це кажете, — відповіла вона, — та так воно й мусить бути, бо ви цим найбільше цікавитесь.
— Ох, панно!.. — скрикнув Брунер. — Замість відповіді на цей закид я прошу у вашої паніматки дозволу завітати до вас, щоб мати щастя з вами побачитись.
— Розумна ж моя доня! — подумала президентова, що йшла в слід дочці. — 3 великою приємністю, пане, — відповіла вона вголос. — Надіюсь, що ви прийдете з нашим кузеном Понсом обідати; панові президентові буде за велику радість познайомитися з вами… Дякую, кузене.
