Брунер значуще глянув на Понса, а Понс руки притер, мов казав: „Оце наші друзі, мої друзі“!..
Президентовій, як жінці спритній, треба було щось важливе сказати кузенові, щоб лишити Сесіль якусь мить на самоті з її Вертером. Сесіль багато балакала й улаштувалася так, щоб Фрідріх побачив німецького словника, німецьку граматку та Ґете, що вона приховала.
— Ах, ви вивчаєте німецьку мову? — мовив Брунер, червоніючи.
Тільки французки можуть вигадати таку пастку.
— Ох, та й лихий же ви!.. Не гаразд, пане, нишпорити в моїх похоронках. Я хочу читати Ґете в ориґіналі, — додала вона, — і вивчаю вже два роки німецьку мову.
— Виходить, граматика тяжко дається, бо розрізано тільки десять сторінок… — наївно зауважив Брунер.
Сесіль зніяковіла й відвернулась, щоб не показати свого рум'янця. Такої тактики витримати німець не годен, він узяв Сесіль за руку, повернув її, ніякову, до себе й глянув на неї так, як дивляться наречені в романах блаженної пам'яті Огюста Ляфонтена.
— Ви чарівна, — сказав він.
Сесіль схвильовано зробила жест, що означував: „А ви? як вас не полюбити“?
— Все йде гаразд, мамо, — шепнула вона на вухо матері, що вернулася з Понсом.
Годі описувати, як виглядає родина такого вечора. Кожному приємно було бачити матір, що запопала для дочки добру партію. Двозначні чи двобійні привітання діставав і Брунер, що ніби не розумів нічого, і Сесіль що розуміла все, і президент, який сам їх викликав. Кров задзвонила Понсові в ушах, всі театральні лямпи зайнялись у його очах, коли Сесіль тихенько, з усілякими пересторогами переказала йому батьків намір про дожиттьову ренту з тисячі двохсот франків, але старий митець рішуче від неї відмовився, посилаючись на своє власне рухоме майно, якого вартість викрив йому Брунер.
Міністер, головний президент, генеральний прокурор
