та подружжя Попіно, все люди ділові, по обіді роз'їхались. Незабаром лишились тільки старий Камюзо та колишній нотар Кардо із своїм зятем Бертьє. Старий Понс, побачивши себе серед родини, дуже недоречно подякував президентові та президентовій за пропозицію, що Сесіль йому допіру зробила. Щирі люди завжди отак бувають під владою першого поруху. Брунер, якому ця рента в таких обставинах видалась чимсь ніби премією, вмить змінив фронт і прибрав не так розважливого, як замріяного вигляду.
— Моя колекція або вартість її завжди належатиме вашій родині, чи то продам я її нашому приятелеві Брунеру чи ні, — казав Понс, повідомивши здивовану родину про те, якими скарбами він володіє.
Брунер постеріг, як змінилось ставлення цих неуків до людини, що з бідака зробився багатієм, а так само постеріг він уже й пестощі, якими батьки ущедряли хатнього божка — Сесіль, і йому хотілось геть уразити цих достойних буржуа.
— Я сказав панні, що особисто міг би дати таку ціну за картини пана Понса, але мистецькі уніки тепер у такій ціні, що ніхто не може передбачити, якої вартости дійдуть вони на авкціоні. Може ті шістдесят картин і до мільйона дійдуть, декотрі з них, на мою думку, по п'ятдесят тисяч франків коштують.
— Добре ж бути вашим спадкоємцем, — сказав Поясові колишній нотар.
— Але ж мій спадкоємець — це панна Сесіль, — відказав старий, обстоюючи свою кровність.
Всі були в захваті від музиканта.
— Це дуже багата спадкоємиця, — мовив, сміючись, Кардо.
Він пішов; лишились тільки Камюзо–батько, президент, президентова, Сесіль, Брунер, Бертьє та Понс, бо всі гадали, що зараз має відбутися офіційна пропозиція. Справді, коли родина лишилась на самоті, Брунер почав із питання, яке родичам видалось доброю призвісткою.
— Скільки я зрозумів, — сказав Брунер до президентової, — панна є дочка-одиначка…
