багатьох родинах жадного надміру. Надмір!.. це-ж половина державної торгівлі, це так само елегантність життя. Книжки та квитки багатьом потрібні, як хліб.
Лісбета, знаючи цю гидку рану паризьких домів, надумала керувати господарством Валерії, коли обіцяла їй підтримку підчас жахливої сцени, де вони заприсяглись бути одна з одною, як сестри. То-ж вона виписала з глибини Вогезів свою родичку по матері, колишню куховарку нансійського єпіскопа, стару дівчину, побожну й надзвичайно чесну. Боючись, проте, за її недосвідченість у Парижі, а найбільше за лихі поради, що псують часто-густо здатливу чесність, Лісбета ходила з Матуріною на базар й вчила її вміння купувати. Знати справжню ціну на харч, щоб здобутись на пошану в продавця, їсти несезонні страви, як от рибу, коли вона не дорога, бути в курсі цін на їстивне й завбачати подорогшання його, щоб купити ще дешево — цей господарський хист у Парижі є основа хатньої ощадности. Матуріна одержувала добру платню й, крім того, щедрі дарунки, отже хазяїв вона любила й заощаджувати на базарі було їй приємно. Тому через якийсь час вона почала вже мірятися з Лісбетою, і та, побачивши її вправність та певність, стала ходити з нею на базар тільки тими днями, коли у Валерії бували гості, а це, між иншим, траплялось частенько. Ось чому. На початку барон додержував дуже суворої добропристойности, але пристрасть його до пані Марнеф незабаром стала така палка та жадібна, що йому хотілось як-найбільше в її товаристві бувати. Раніш він обідав у Валерії чотири рази на тиждень, потім уподобав обідати що-дня. Через півроку після доччинного весілля він давав уже на харчі дві тисячі франків місячно. Пані Марнеф запрошувала осіб, яких її любому баронові хотілось почастувати. А втім, обід завжди готовано на шість персон, барон міг привести з собою трьох несподівано. Своєю ощадністю Лісбета розв'язала
