надзвичайну проблему — стіл упоряджала пишно за тисячу франків, а другу тисячу віддавала що-місяця пані Марнеф. Убрання Валерії Кревель та барон оплачували щедро, і приятельки ще одну тисячу франків здобували на цих видатках. Таким побитом у цієї чистої та скромної жінки на той час зібралось коло сто п'ятдесяти тисяч франків заощаджень. Свої ренту та що-місячні доходи вона збільшувала відсотками та величезними прибутками, якими зобов'язана була Кревелеві, що великодушно прилучив капітал своєї герцогиньки до вигод своїх фінансових операцій. Кревель присвятив Валерію до таємниць біржового арго та біржових спекуляцій, і вона, як і всі парижанки, хутко свого вчителя випередила. Лісбета, що не витрачала й ліяра з своїх тисяча двохсот франків, що мала оплачене помешкання та одежу, що й су не випускала з кешені, теж збила капіталець п'ять-шість тисяч франків, що Кревель по-батьківськи пустив ув обіг.
Проте, любов барона та Кревеля була для Валерії гнітющим тягарем. Того дня, як оповідання це поновлюється, Валерія, під впливом якоїсь із тих подій, що в житті гучать дзвоном церковним, який юрби народу збирає, — пішла нагору до Лісбети, щоб віддатися приємним, довгомовним наріканням, подібним на цигарку, без затяжки скурену, якими жінки розраджують дрібні прикрості свого життя.
— Лісбето, кохання моє, сьогодні маю вранці дві години Кревеля, яка нудьга! Ох, як-би хотілось мені тебе послати замість себе!
— На жаль, це неможливо, — сказала Лісбета, посміхаючись. — Я помру дівчиною.
— Належати отим двом дідам! Часом мені самій за себе соромно! Ах, як-би бідна мама мене побачила!
— Ти мене за Кревеля маєш, — відповіла Лісбета.
— Скажи, люба Беточко, ти мене не зневажаєш?..
