Венцеслав вернувся додому коло першої години вночі. Гортензія чекала його приблизно з половини на десяту. Півгодини вона дослухалась до стукоту карет, роздумуючи, що Венцеслав, коли обідав без неї у Шанора та Флорана, ніколи не вертався так пізно. Вона шила біля синової колиски, бо почала вже заощаджувати на швачці, сама де-що підлатуючи. О десятій з половиною неймовіра почала огортати її, вона думала: „Та чи пішов-же він обідати до Шанора й Флорана, як мені казав? Одягаючись, він зажадав найкращу краватку, найкращу пришпильку. На вдягання поклав стільки часу, як жінка, що хоче здаватись ще кращою, ніж вона є. Божевільна я! Він-же любить мене. Та ось і він“. Але карета, що її молода жінка почула, проїхала, не спинившись. З одинадцятої до півночи Гортензію мучив несвітський жах через відлюдність їхнього кварталу. „Якщо він пішки йшов, думала вона, з ним могло трапитися якесь нещастя!.. Край пішоходу або десь у канаві, не роздивившись, і вбитися можна. Митці такі-ж неуважні!.. А може злодії на нього напали!.. Це-ж уперше він кидає мене саму на шість з половиною годин. Нащо так мучити мене? Він-же любить тільки мене“. Чоловіки мусять бути вірними жінкам, які їх люблять, хоч-би вже за ті постійні дива, що їх творить справжня любов у вищому, так званому духовному світі. Любляча жінка що-до коханого
