чоловіка пробуває в становищі сновиди, якій магнетизер дає сумну спроможність — не бути вже дзеркалом світу й усвідомити, як жінці, те, що вона вчувала, як сновида. Пристрасть доводить нервові сили жінки до надпориву, коли могутність передчуття дорівнюється видив прозірливців. Жінка почуває зраду, але не слухає сама себе, сумнівається — так-бо любить! І не вірить крикові своєї чарівної здібности. Цей пароксизм любови вартий цілого культу. Для благородних душ захоплення цим божественним явищем завжди буде бар'єром, що відділятиме їх від зради. Як не божествити чудове, розумне створіння, що його душа здібна до таких піднесень?.. О першій годині вночі Гортензія була вже в такому страхові, аж кинулась до дверей, пізнавши Венцеслава по дзвінку, і стиснула його в обіймах, як мати.
— Нарешті й ти!.. — сказала вона, коли до неї вернулась мова. — Друже, тепер я скрізь ходитиму з тобою, бо не хочу вдруге переживати мук такого чекання… Мені здавалось, що ти впав десь, голову розбив, що злодії тебе вбили! Ні, вдруге, я вже збожеволію… Так тобі весело гулялося… без мене? Поганий!
— Що-ж дивного, моє добре ягнятко, там був Біксіу, що показував нам нові карикатури, Леон де-Лора, який на дотепи ще вигадливий, Клод Віньйон, якому я зобов'язаний єдиною прихильною статтею про пам'ятник маршалові Монкорне. Були ще…
— Жінок не було?.. — цікаво запитала Гортензія.
— Шановна пані Флоран…
— Ти казав, що це буде в Роше де-Канкаль, це значить у них було?
— Так, у них, я помилився…
— Ти не каретою приїхав?
— Ні!
— Пішки йшов аж із вулиці Турнель?
— Стідман з Біксіу за розмовою провели мене бульварами до церкви Магдалини.
