жина, це торкається тільки мене; але, бачите, пане, свою невірність він покрив таємницею, бо я не знала, що він заступив вас у серці панни Жозефи…
— О! — скрикнув Кревель, — тільки ціною золота пані!.. Ця пташка стала йому за два роки в сто тисяч франків. Ха, ха, ви ще не знаєте…
— Годі про це, пане Кревелю. За-для вас я не відмовлюся того щастя, яке мати почуває, коли може без гризоти в серці цілувати своїх дітей, коли бачить, що родина її шанує, любить, і віддам свою душу богові незаплямованою.
— Амінь! — сказав Кревель з диявольскою гіркотою, що розливається на обличчі в претенційних людей, коли вони знову зазнають поразки в тому самому заходові. — Ви ще не знаєте злиднів у останньому ступні, сорому… безчестя… Я пробував просвітлити вас, хотів урятувати вас і вашу дочку… то що-ж, прочитаєте новітню притчу про „блудного батька“ від слова до слова. Ваші сльози й ваша гордість зворушують мене, бо бачити кохану жінку в сльозах — це жах! — мовив Кревель, сідаючи. — Все, що я можу вам пообіцяти, люба Аделіно, це не вживати нічого ні проти вас, ні проти вашого чоловіка, але й по довідки до мене не присилайте ніколи. Оце й усе.
— Що-ж робити? — скрикнула пані Гюло.
Досі баронеса хоробро терпіла потрійну муку, що це оповідання в її серці знімало, бо страждала як жінка, як мати і як дружина. Справді, поки тесть її сина був бундючний і настирливий, вона черпала силу з опору, який ставила крамаревій грубості; але лагідність, яку виявляв він у розпачу відкинутого коханця й приниженого національного гвардійця, попустила струни її душі, напружені до крайньої мірі; вона ламала руки, ридала й була в стані такого тяжкого пригноблення, що дозволила Кревелеві, який навколішки став, цілувати свої руки.
— Боже мій, що робити? — ще раз мовила вона, витираючи очі. — Хіба може мати спокійно дивитись,
