помиряться. Добре-ж нам буде, видатки втричі збільшаться!..
— О, я це впорядкую! — сказав барон, довідавшись про доччину витівку.
— Ну, тепер про инше, — вела Валерія. — А посада Коке?..
— Це багато важче, щоб не сказати неможливо, — відповів Гектор, потупившись.
— Неможливо, мій любий Гекторе, — сказала пані Марнеф баронові на вухо, — але ти не знаєш, до якої крайности може дійти Марнеф, я-ж у його владі; в своїх справах він про мораль не дбає, як і більшість чоловіків, але він страшенно мстивий, як усі дрібні, безсилі люди. В тому становищі, до якого ти мене призвів, я залежу від нього цілком. Мушу прийняти його до себе на день кілька, а він може так і лишитись у моїй кімнаті.
Гюло аж підкинувся.
— Він давав мені спокій з умовою, що буде начальником канцелярії. Це підло, але логічно.
— Валеріє, ти мене любиш?
— Таке питання, зважаючи на моє становище, мій любий, є лакейська несправедливість…
— Ну, так коли я спробую, тільки спробую попросити в маршала посаду для Марнефа, то і я все втрачу, і Марнефа звільнять.
— Я гадала, що ви з князем близькі друзі.
— Звичайно, він довів мені це; але, дитино моя, і над маршалом є де-хто, ціла рада міністрів, наприклад… За якийсь час, обережненько, ми свого дійдемо. Щоб не схибити, треба почекати моменту, коли в мене попросять якоїсь послуги. Тоді я скажу: я вам, ви мені…
— Якщо я скажу це Марнефу, мій бідний Гекторе, то він підстроїть нам щось недобре. Слухай, скажи йому сам, що треба почекати, я за це не беруся. О, знаю я свою долю, він розуміє, як покарати мене, він не покине моєї кімнати… Не забудь-же про тисячу двісті франків ренти для малого.
