лежала в ногах батька. Баронеса мовчала, вагаючись між материнським та подружнім чуттям, обличчя було в неї перекошене, геть у сльозах.
— Лісбето, — сказав барон, схопивши стару дівчину за руку та показуючи їй на Гортензію, — ти можеш допомогти мені. У Гортензії голова закрутилася, вона гадає, що пані Марнеф любить її Венцеслава, а вона просто хотіла мати від нього групу.
— Даліла! — скрикнула молода жінка. — Єдине, що він зробив, відколи ми побралися. Цей добродій не міг працювати для мене, для свого сина, а для тієї негідниці він палко працював… Ох, добивайте мене, батьку, бо кожне ваше слово — удар кинджалом.
Звертаючись до баронеси та Вікторена, Лісбета з жалем знизала плечима й показала їм на барона, якому не було її видно.
— Слухайте, кузене, — сказала Лісбета, — я не знала, що таке пані Марнеф, коли ви попросили мене перебратися до неї і провадити її господарство; та за три роки багато про що дізнаєшся. Це повія, та ще й така розпусна, що в цьому її можна порівняти хіба до її підлого й гидкого чоловіка. Ви дурень, іграшка цих людей, вони вас заведуть туди, де вам і не снилось! Треба вам одверто це сказати, бо ви стоїте край безодні.
Почувши таку мова від Лісбети, баронеса з дочкою глянули на неї так, як дивляться побожні на мадонну, дякуючи їй за порятунок життя.
— Ця жахлива жінка хотіла зруйнувати подружжя вашого зятя — навіщо? Не знаю, бо розум мій надто кволий, щоб розібратися в цих інтригах, таких безпутних, безчесних, підлих. Ваша пані Марнеф вашого зятя не любить, але з помсти хоче, щоб він перед нею плазував. Зараз я повелася з цією негідницею так, як вона цього варта. Це безсовісна куртизанка, я заявила їй, що покидаю її дім, що хочу врятувати свою честь з цього болота. Я довідалась, що моя кузина покинула Венцеслава і прийшла сюди. Ваша Валерія, яку ви маєте за
