кокетлива, вона любить, щоб до неї лицялися, щоб грали їй комедію любови, як вона каже; але прихильна вона тільки до вас.
— Що вона переказувала тобі для мене?
— Ось що, — вела Лісбета. — Вона, як ви знаєте, була добра з Кревелем, не можна за це гніватись на неї, бо це забезпечило її від злиднів до кінця її життя; але вона ненавидить його, і справа ця вже майже кінчена. Так от, вона зберегла ключа від одного помешкання.
— На вулиці Дофен! — радісно скрикнув Гюло! — За одне це я прощаю їй Кревеля… Я був там, знаю…
— Ось цей ключ, — сказала Лісбета, — замовте такий самий завтра вдень, а коли можете, то й два.
— А потім?.. — пожадливо спитав Гюло.
— Завтра я знову прийду до вас обідати, ви й віддасте мені ключа Валерії (бо дядько Кревель може зажадати свого ключа), а після-завтра ви побачитесь і там поладнаєте свої справи. Вам буде цілком безпечно, бо є два виходи. Коли Кревель, у якого, безперечно, звичаї часів Регенства, як він каже, випадково зайде з коридора, ви вийдете через крамницю, і навпаки. Ну, старий злодію, цим ви зобов'язані мені! А ви що для мене зробите?..
— Все, що ти схочеш!
— Ну, так не перешкоджайте моєму шлюбові з вашим братом!
— Ти — маршалка Гюло! Ти — графиня Форцгеймська! — здивовано скрикнув Гектор.
— Аделіна-ж баронеса?.. — уїдливо й грізно відказала Бета. — Слухайте, старий розпуснику, ви-ж знаєте, в якому стані ваші справи! Ваша родина може опинитися без хліба, в болоті…
— Це жах мій! — вражено сказав Гюло.
— Якщо брат ваш помре, хто тоді підтримуватиме вашу дружину, вашу дочку? Вдова маршала Франції одержуватиме найменше шість тисяч
