вона замахала йому хусточкою; але підлий Марнеф збив з дружини чепця й грубо відволік її від вікна. Сльози виступили на очах у державного радника. — Як вона любить мене! як тяжко бачити, що ображають жінку, коли тобі вже близько сімдесяти років! — подумав він.
Лісбета принесла родині добру новину. Аделіна й Гортензія знали вже, що барон, не бажаючи ославити себе перед цілим міністерством, Марнефа на начальника не призначить, і що чоловік цей, ставши Гюлофобом, вижене його. Тому щаслива Аделіна замовила такий обід, щоб він видався її Гекторові кращим, як у Валерії, і віддана Бета допомогла Марієті добитись цього тяжкого результату. Кузина Бета була тут, мов той божок; мати з дочкою їй руки цілували й повідомили її зворушливо й радісно, що маршал згодився взяти її за господиню.
— А від цього, моя люба, вже недалеко й до дружини, — сказала Аделіна.
— Та він і не сказав „ні“, коли Вікторен з ним про це говорив, — додала графиня Стейнбок.
Родина прийняла барона так приязно, так зворушливо й любовно, що він мусів заховати своє горе. На обід прийшов маршал. Гюло лишився й по обіді. Прийшов Вікторен з дружиною. Почали гуляти у віст.
— Давно вже, Гекторе, — поважно сказав маршал, — ти не дарував нас таким вечером.
Ці слова, що сказав старий салдат, який, звичайно, пестив брата, а зараз ніби докоряв йому, справили величезне вражіння. В них почувався глибокий і давній біль серця, що відгукувалось на всі нещастя, про які маршал догадувався. О восьмій годині барон визвався провести Лісбету, пообіцявши вернутись.
— Слухай, Лісбето, він ображає її! — сказав він на вулиці. — Ах, ніколи ще я так її не любив!
— Ах, я й не думала, що Валерія так вас любить! — відповіла Лісбета. — Вона легковажна,
