побачення коханців було призначене наприкінці третього, точнісінько як колись у Італійській комедії після вистави оповіщалось про завтрашній спектакль. Призначено було на дев'яту годину вранці. Того дня, коли мало статися це щастя, що через нього жагучий старий і погодився жити в родині, коло восьмої години барона викликала Рена. Гюло, боючись катастрофи, вийшов до Рени, що не хотіла йти в помешкання. Вірна покоївка передала баронові такого листа:
„Мій старий буркуне, не йди на вулицю Дофен, наш кошмар хворий, я мушу доглядати його; але будь там о дев'ятій годині ввечері. Кревель у Корбейлі, в пана Леба: я певна, що він не приведе ніякої принцеси в свій домок. Я так тут улаштувалась, що ніч буде моя, і я зможу вернутись раніше, ніж прокинеться Марнеф. Дай мені на це відповідь, бо може твоя печальниця-дружина не дає вже тобі такої волі, як колись. Кажуть, вона така ще гарна, що ти можеш мене зрадити, бо з тебе-ж страшенний розпусник! Спали мого листа, я всього боюся“.
Гюло написав коротеньку відповідь:
„Любов моя, моя дружина, як я тобі й казав, за двадцять п'ять років ніколи не заважала моїм втіхам. Я пожертвував-би для тебе сотнею Аделін! Ввечері о дев'ятій годині я буду в храмі Кревеля й чекатиму своє божество. Хоч-би швидше вже здихав помішник! Тоді ніщо нам не заважало-б — це найпалкіше бажання „Твого Гектара“.
Ввечері барон сказав дружині, що їде з міністром працювати в Сен-Клу, що вернеться о четвертій-п'ятій годині вранці, й пішов на вулицю Дефон. Було тоді наприкінці червня.
Мало-хто з людей насправді зазнав у своєму житті жахливе передчуття смерти — до них належать, звичайно, ті, кому пощастило вернутися з ешафоту; але де-хто яскраво переживає цю агонію вві сні, почуває все до кінця, навіть дотик ножа до шиї в ту мить, коли настає разом із днем
