пробудження, щоб їх звільнити… Але почуття, що мучило державного радника о п'ятій годині ранку в елегантному й кокетному ліжкові Кревеля, куди перевищувало почуття людини, коли її голову беруть між фатальні дошки перед десятком тисяч глядачів, що пронизують її двадцятьма тисячами вогненних променів. Валерія спала в чарівний позі. Вона була прекрасна, як тільки можуть бути жінки, такі прекрасні, що прекрасними лишаються й сплячи. Тут мистецтво поєднується з природою, — словом, це живий малюнок. В поземому положенні барон пробуваючи, очі його були на три фути від підлоги і, блукаючи ними навмання, — як це й буває в людини, коли вона прокинеться й збирається з думками, — спинились на дверях, размальованих у квіти рукою Яна, митця, що за славою не гнався. Барон не побачив, як засуджений на страту, двадцять тисяч зорових променів, він побачив тільки один погляд, який буває справді гостріший за десяток тисяч поглядів громадської площі. За це почуття серед цілковитої втіхи, почуття багато рідкосніше, ніж засудженого на страту, багацько сплінетичних англійців заплатило-б, безперечно, дуже дорого. Барон завмер у тому-ж таки поземому положенні, геть чисто обіллявшись холодним потом. Він віри не пойняв, але те вбійче око щось бубоніло! За дверима шепотілись.
— Чи не Кревель це задумав зі мною пожартувати! — подумав барон, не мігши вже далі сумніватись, що в храмі хтось є.
Двері розчинились. Величний французький закон, що на об'явах стоїть поруч королівських титулів, з'явився в особі куценького поліцейського комісара та високого мирового судді, яких обох увів добродій Марнеф. Поліцейський комісар, узутий в черевики, пов'язані стрічкою з закаляними бантами, кінчався вгорі жовтим, убогим на волосся черепом, що виявляв веселого й жартівливого хитруна, для якого в паризькому житті немає жадних таємниць.
