— Якби ти віддав ці гроші на якусь дурну філантропічну вигадку, то прославився-б за передову людину, — сказала вона, — і я перша порадила-б тобі зробити це, бо ти занадто наївний, щоб писати грубезні політичні книжки, які надають вам слави; у тебе замало стилю, щоб майструвати брошурки; ти міг-би зробити так, як усі роблять у твоєму становищі — позолотити славою своє ім'я, ставши на чолі якоїсь громадської, моральної, національної чи загальної справи. Добродійством нічого не досягнеш, тепер воно зовсім занепало… Рятувати дрібних злочинців, коли чесні бідаки гинуть — це вже використано. Мені хотілося-б, щоб ти вигадав за двісті тисяч франків щось краще, щось справді корисне. Про тебе говорили-б тоді, як про синього плаща, як про Монтіона, і я пишалася-б тобою! Але кидати двісті тисяч франків у якусь кропильницю, позичати їх святенниці, яку чоловік з якоїсь причини покинув — а причина завжди буває, мене-ж от не покинуто? — це безглуздя, яке в наш вік може зародитися тільки в голові колишнього парфюмера! Це відгонить прилавком. Через два дні тобі самому соромно було-б на себе в дзеркало глянути! Іди, внеси свій викуп до комісії сплачування державних боргів, біжи, бо не прийму тебе, поки ти квитанції не принесеш. Ну, швидше, мерщій!
Вона випхнула Кревеля в плечі з кімнати, побачивши, що на обличчі в нього знову розцвіла скупість. Коли двері в помешканні зачинились, вона сказала: „От Лісбету тепер відомщено над сподівання!.. Шкода, що вона в свого старого маршала, а то попосміялися-б! А, стара хліб у мене з рота хотіла вирвати!.. Ану, хай спробує“!
