КОРОТЕНЬКЕ ЗМАГАННЯ МІЖ МАРШАЛОМ ГЮЛО, ГРАФОМ ФОРЦГЕЙМСЬКИМ, ТА ВІЙСЬКОВИМ МІНІСТРОМ, ЙОГО ВИСОКІСТЮ МАРШАЛОМ КОТЕНОМ, ПРИНЦОМ ВІСЕМБУРЗЬКИМ, ГЕРЦОГОМ ОРФАНСЬКИМ.
Маршал Гюло, якому, зважаючи на його високий військовий стан, належало мати й відповідне помешкання, жив у розкішному готелі на вулиці Монпарнас, де міститься кілька князівських будинків. Наймав він цілий готель, але займав у ньому тільки другий поверх. Коли Лісбета почала в його домі господарювати, вона зразу-ж захотіла найняти пожильцям перший поверх, який, казала вона, оплатить усе помешкання, і граф житиме майже задурно; але старий салдат відмовився. Маршала вже кілька місяців непокоїли сумні думки. Він зрозумів матеріяльну скруту своєї невістки, догадувався про нещастя її, не знаючи причини їх. Цей стариган, такий веселий на вдачу, ставав мовчущий, він думав про те, що колись його дім буде притулком баронесі Гюло з дочкою, і беріг для них той перший поверх. Посередність достатків графа Форцгеймського була така відома, що військовий міністр, принц Вісембурзький, умовив його взяти певну допомогу на встаткування. На цю допомогу Гюло умеблював другий поверх, де все було пристойно, бо, як сам маршал казав, не за тим він маршальське жезло має, щоб носити
