Брузументарство виробляло еполети, китиці, аксельбанти, — словом, усю ту безліч блискучих речей, що прикрашали багаті уніформи французької армії та цивільне вбрання. Імператор, як і всі італійці, до костюмів прихильний, розгаптував своїх підданців золотом та сріблом по всіх швах, а імперія його складалася з ста тридцяти трьох департаментів. Отже постачання брузументами кравців, людей багатих і солідних, а то й безпосередньо самих вельмож, було ділом з торговельного боку певним.
В той момент, коли кузина Бета, найвправніша робітниця дому Понсів, де вона відала майстернею, могла-б і сама влаштуватись, якраз скинуто імператора. Маслина миру в руці Бурбонів злякала Лісбету, вона боялася занепаду цього ремества, що мало тепер для збуту тільки вісімдесят департаментів замість ста тридцяти трьох, не згадучи вже за величезне скорочення війська. Словом жахнулась змінности торговельної справи й відмовилась від пропозицій барона, який подумав, що вона збожеволіла. Цю думку вона потвердила цілком, посварившись із паном Ріве, наступником дому Понсів, з яким барон хотів увести її в спілку, і вона знову стала простою робітницею.
На цей час родина Фішерів знову потрапила в те непевне становище, з якого барон Гюло колись її вирятував.
Зруйновані катастрофою Фонтенебло, три брати Фішери з усім запалом служили в охотних частинах 1815 року. Старшого, батька Лісбетиного, забито. Батько Аделінин, засуджений на страту військовим судом, утік до Германії й помер у Треві 1840 року. Молодший, Йоган, приїхав до Парижу просити ласки в цариці родини, яка чув він, їсть із золота та срібла, а на збори завжди ходить з великими, як горішки, діямантами на голові та шії, подарунками імператорськими. Йоган Фішер, якому було тоді сорок три роки, одержав від барона Гюло десять тисяч франків
