забагатіти та шахрайськими комбінаціями перешкод немає, бо релігійного чуття у Франції бракує, не зважаючи на славні зусилля тих, хто прагне реставрувати католіцизм. От що думають ті, кому, як і мені, доводиться споглядати нутрощі суспільства.
— Небагато приємного ви маєте, — сказала Гортензія.
— Справжній лікар, — відповів Біаншон, — кохається в науці. Це почуття разом з певністю своєї громадської корисности підтримують його. Ось як-раз зараз я пробуваю в стані якоїсь наукової радости, і багато-хто з поверхових людей назвав-би мене безсердечним. Завтра я маю оповістити Медичну Академію про одну знахідку. Зараз я спостерігаю випадок втраченої для нас недуги. До того-ж смертельної недуги, проти якої ми беззбройні в поміркованому кліматі, бо вигоюється вона в Індії. Недуга, що процвітала в Середні Віки. Що за розкіш — лікарева боротьба з таким противником! Уже десять день я тільки й думаю, що про своїх хворих, їх-бо двоє, жінка й чоловік. Чи не родичі вони вам, бо-ж ви, пані, здається, дочка пана Кревеля, — звернувся він до Селестіни.
— Як! Ваш хворий — мій батько?.. — сказала Селестіна. — Живе на вулиці Барбе-де-Жуї?
— Так воно і є, — відповів Біаншон.
— І недуга смертельна? — злякано перепитав Вікторен.
— Піду до батька! — скрикнула Селестіна, підводячись.
— Рішуче забороняю це вам, пані, — спокійно відповів Біаншон. — Ця недуга заразна.
— Ви-ж туди ходите, пане, — відказала молода жінка. — Чи ви гадаєте, що дочірні обов'язки менші проти лікарських?
— Лікар, пані, вміє застерегтися від зарази, а нерозважливість вашого пориву свідчить мені, що моєї обережности у вас не буде.
