Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Бідні родичі. Кузина Бета (1929).pdf/74

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
Розділ VII.
ПРИГОДА З ПАВУКОМ, ЩО ЗНАХОДИТЬ У ПАВУТИННІ СВОЄМУ ЧУДОВУ МУХУ, ТІЛЬКИ ЗАВЕЛИКУ ДЛЯ СЕБЕ.

1833 року панна Фішер, що часом, маючи багацько роботи, працювала вночі, почутила коло першої години вранці міцний чад і почула стогони мручого. Чад цей та хрипи йшли з мансарди, що була над двома кімнатами, де вона сама жила; їй спало на думку, що це хоче покінчити з життям молодик, який недавно оселився в будинкові й зайняв мансарду, що гуляла три роки. Вона мерщій збігла нагору, висадила двері, навалившись на них з усією своєю лотаринзькою силою, й побачила, що пожилець качається на розкладачці у предсмертних конвульсіях. Вона погасила жарівню. Пустила в двері свіже повітря, і вигнанця врятовано; потім, коли Лісбета вклала його, як хворого, коли він заснув, вона могла пізнати причини самогубства по цілковитому убозству обох кімнат цієї мансарди, де був тільки лихенький стіл, розкладачка та пара стільців.

На столі вона прочитала записку:

„Я граф Венцеслав Стенбок, народився в Прелії, у Лівонії.

„Хай нікого не винуватять за мою смерть, причини мого самогубства лежать у словах Косцюшка: Finis Poloniae!

„Онук хороброго генерала Карла XII не хотів жебрати. Кволість натури не дозволяла мені