Маркіза неймовірно похитала головою.
— Пані, я знаю людину, в якої нещастя було таке велике, що ваші муки здалися б вам легкими, якби ви порівняли їх до нього.
Чи то довга самотність почала гнітити її, чи то її зацікавила можливість вилити дружньому серцю свої скорботні думки, але вона подивилась на кюре запитливо, так, ніби припрошувала його говорити.
— Пані, — сказав священик, — той чоловік був батько, в якого з чималої родини лишилося тільки троє дітей. Він утратив одне по одному своїх батьків, потім дочку й дружину, яких дуже любив. Він лишився сам десь на провінції, у маленькому маєтку, де довго був щасливий. Його три сини були у війську і кожний з них мав чин, відповідний до часу його служби. Старший під час Ста Днів[1] перейшов до гвардії і зробився полковником; молодший був начальником артилерійського батальйону, а менший мав чин начальника драгунського ескадрону. Ці троє дітей, пані, любили батька так само, як і він їх. Коли ви добре знаєте безтурботність молодих людей, які за своїми пристрастями ніколи не мають часу для родинних почуттів, ви з одного факту зрозумієте силу їхнього почуття до бідного самотнього старика, який жив тільки ними й для них: не було й тижня, щоб він не одержував листа від котрогось із них. Але він ніколи не був з ними ні хисткий — це зменшує пошану в дітях, ні несправедливо суворий — це ображає їх, ні скупий на жертви — це їх відштовхує. Ні, він був більш, ніж батьком, він був їхній брат, їхній друг. Кінець-кінцем, він поїхав попрощатися з ними в Париж перед їхнім від'їздом до Бельгії; хотів побачити, чи добрі в них коні, чи нічого їм не бракує. Поїхали вони, а батько вернувся додому. Почалась війна; він одержує листи з Флерюса, Ліньї, — все йшло гаразд. Стався бій під Ватерлоо, його наслідки ви знаєте. Франція одним ударом була кинута в жалобу. Всі родини були
106
- ↑ Час 20/III—29/VI 1815 р., коли Наполеон, несподівано вернувшись до Франції після свого зречення, майже без опору захопив у Бурбонів на цей період французький трон.
