мусить навіювати королівська влада. Є людські постаті, є деспотичні образи, що промовляють до вас, запитують вас, відповідають на ваші таємні думки і навіть утворюють цілу поему. Крижане обличчя пані д'Еглемон було одним з жахливих віршів, одним з тих лиць, яких безліч розкидано в «Божественній Комедії» Данте Алігієрі.
За скороминущої пори, коли жінка буває в цвіту, характер її краси добре прислужується їй для затайливості, на яку її засуджують природна слабість та суспільні закони. Під розкішним кольором її свіжого обличчя, під огнем її очей, під добірним плетивом її тонких рис і безлічі ліній, кривих і простих, але чистих і досконало викінчених, всі її почуття можуть лишатися таємними, рум'янець тоді не виявляє нічого, тільки збільшує й так гарячі кольори; внутрішній вогонь так зливається тоді з світлом очей, які палають життям, що хвилинне полум'я муки надає їм тільки ще більше краси. Тож нема нічого затайливішого, як молоде обличчя, бо нема й нічого нерухомішого. Вид у молодої жінки спокійний, ясний і свіжий, як поверхня озера. Жіноче обличчя починається з тридцяти років. До цього віку художник знаходить у їх обличчях тільки рожеве й біле, тільки усмішки та вираз, що повторюють одну думку — думку молодості й кохання, думку одноманітну й неглибоку; але на старості в жінці вже все говорило, пристрасті вирізалися на її обличчі; вона була коханкою, матір'ю, дружиною, сильні вирази радощів та горя перемінили й знівечили вкінець її риси, лягли силою зморщок, що всі мають свою мову; і голова жінки робиться тоді велична своїм жахом, чудова своєю тугою і розкішна своїм спокоєм, — якщо дозволено продовжити цю чудну метафору, то й у висушеному озері можна побачити сліди всіх струмків, що його утворили; голова старої жінки не належить уже тоді ні легковажному світові, що його лякає руїна всіх звичайних понять про красу, ні вульгарним митцям, які нічого в ньому не побачать, але справжнім поетам, тим, що почувають прекрасне незалежно від усіх умовностей, з яких виникає стільки пересудів щодо мистецтва й краси.
199
