— Час послати по панотця Фонтанона. Ще дві години, і вона знепритомніє і не в силі буде написати жодного слова.
Тоді вирушила стара беззуба служниця й вернулася з чоловіком, одягненим у чорний сурдут. Вузьке чоло доводило обмеженість розуму в цього священика, і так наділеного надто буденним обличчям. Його широкі одвислі щоки й подвійне підборіддя свідчили про егоістичний добробут; напудроване волосся надавало йому солодкавого вигляду доти, доки він не підводив своїх маленьких, карих, вирячених очей, що їм більше пристало б бути під бровами в татарина.
— Дуже вдячна вам, панотче, за поради, — казала йому Франсуаза, — але не забувайте також, що я на славу доглядала цю любу жінку.
Служниця, що ледве тягла ноги й удавала жалібне обличчя, замовкла, помітивши, що двері до помешкання відчинені й одна з старух, найулесливіша, чатує на сходах, щоб першій поговорити з духівником. Коли священик люб'язно витримав потрійний вибух солодких і побожних слів від приятельок удови, він підійшов і сів у головах пані Крошар. Пристойність і певна стриманість примусила трьох паній з Франсуазою залишитися вчотирьох у залі і строїти сумні обличчя, що їх тільки такі зморщені фізіономії могли так досконало вдати.
— Ох, оце так нещастя! — скрикнула Франсуаза, зідхаючи. — Це вже четверта хазяйка, що мені доводиться ховати. Перша лишила мені сто франків ренти, друга п'ятдесят екю, а третя тисячу екю готівкою. Оце все, що я маю, прослуживши тридцять років.
Служниця скористувалася з свого права ходити туди й сюди, щоб пролізти до маленького кабінету, звідки вона могла чути священика.
— Мені дуже приємно бачити, — казав Фонтанон, — що ви, моя дочко, така побожна… ви навіть носите на шиї святі мощі.
Пані Крошар зробила невиразний рух, який свідчив, що вона вже не зовсім при здоровому розумі, бо пока-
239
