страшного зневажливого повчання і тремтів на думку, скільки то шансів має його перша любовна проза бути кинутою в огонь. Тисячі протилежних думок, що змагалися між собою, заполонили його. Нарешті, химеруючи, укладаючи романи та сушачи собі голову, він знайшов одну з тих щасливих хитрощів, що їх надибуєш, кінець-кінцем, серед безлічі тих, які вигадуєш і які показують і найневиннішій жінці ввесь обсяг пристрасті, з якою чоловік нею захопився. Суспільні чудноти утворюють часто стільки ж реальних перепон між жінкою та її коханцем, скільки вигадують їх східні поети для чарівних фікцій своїх казок, і їхні найфантастичніші образи рідко бувають прибільшені. Тому в природі, як і в світі вигадки, жінка завжди мусить належати тому, хто вміє дістатись до неї і визволити її із становища, в якому вона знемагає. Найубогішого з календерів, закоханого в каліфову дочку, відділяла від неї, певне, не більша відстань, ніж та, що була між Гастоном і панією де-Босеан. Віконтеса жила в цілковитій невідомості про шанці, якими обводив її пан де-Нюель, чиє кохання зростало на всю величину поборюваних перешкод і який надавав своїй імпровізованій коханці принад, що їх має все далеке.
Одного дня, звірившись на своє надхнення, він усю надію поклав на кохання, що мусіло джерелом забити з його очей. Гадаючи, що слово красномовніше за найпалкіший лист, а також розраховуючи на природну жіночу цікавість, він рушив до пана де-Шампіньєля з наміром використати його для успіху свого заходу. Він сказав дворянинові, що має виконати важливе й делікатне доручення до пані де-Босеан, але, не знаючи, чи читає вона листи незнайомого почерку й чи повірить чужинцеві, просить його запитати віконтесу під час першого ж свого візиту, чи зволить вона його прийняти. Просячи маркіза додержати тайни в разі відмови, він разом з тим дуже дотепно переконав його не замовчувати перед панією де-Босеан жодної з обставин, що могли сприяти цій меті. Адже він людина чесна, сумлінна, до негарного чи навіть недобропристойного вчинку нездібна! Гордовитого
