закон суспільства найдосконаліший тоді, коли він найближчий до закону природного. А природа аж ніяк не зважає на духовні зв'язки, бо її мета — розмноження роду. Отож, чинний Кодекс дуже розумно надав широкого простору випадковості. Позбавлення дочок права на спадщину, якщо є спадкоємці-чоловіки, було б чудовим заходом, щоб запобігти виродженню раси, а також і подружжя зробити щасливішими, унеможлививши скандальні шлюби й примусивши шукати тільки красу й моральні якості. — Але, — додав він, з огидою махнувши рукою, — де вже там поліпшити законодавство, якщо країна хоче мати сімсот-вісімсот законодавців!.. Зрештою, — сказав він, — якщо я став жертвою цього, то в мене є дитина, яка мене замінить…
— Поминаючи всякі питання релігійного характеру, — озвався мій дядько, — я хочу зауважити вашій світлості, що природа дає нам лише життя, суспільство мусить дати нам щастя. У вас є, діти? — спитав він у пана де-Гранвіля.
— А я хіба їх маю? — глухо промовив граф Октав, справивши своїм голосом таке вражіння, що розмова про жінок і про шлюб зразу припинилася. Після кави обидва графи й обидва кюре зразу пішли, побачивши, що бідного Октава опанувала така туга, що він не помітив навіть, як вони по черзі зникли. Мій патрон сидів коло каміну в кріслі і мав вигляд зовсім знеможеної людини.
— Ви знаєте тепер таємницю мого життя, — сказав він, помітивши, нарешті, що ми вже насамоті. — Після трьох років одружіння, вернувшись увечері додому, я дістав листа, в якому графиня повідомила мене про те, що тікає. Цьому листові не бракувало благородства, бо така вже в жінок природа, що вони зберігають гідність, роблячи цей огидний злочин… Всі гадають, що моя дружина поїхала морем і загинула під час кораблетрощі. Вже сім років я живу самотній. Але годі про це на сьогодні, Морісе. Ми ще поговоримо про моє становище тоді, як я звикну до думки розповідати про це саме вам. Коли слабуєш на хронічну хворобу, хіба не доводиться поволі звикати навіть до того, що тобі полегшало?.. Часом це буває лише іншим проявом тієї самої недуги.
