чоловікові, певне, хотілось зазнати щасливого й пишного життя десь у Швейцарії або Італії, того життя, яким здебільшого живуть вельможні пані, покинувши чоловіків. Оноріна ж має по закону шістдесят тисяч франків ренти. Мерзотник кинув цю дорогу істоту вагітну і без єдиного су. В листопаді 1820 року я домігся того, що найвідоміший акушер Парижу удав із себе звичайного хірурга з передмістя. Я умовив кюре з того кварталу, де жила графиня, щоб він дбав про її потреби так, ніби це було ділом благодійності. Затаїти ім'я моєї дружини, забезпечити їй інкогніто — це була робота, гідна Фігаро… Ви розумієте, мені досить було побажати, і я розшукав, де моя дружина. Після трьох місяців не так розпачу, як безнадії, думка про те, щоб, узявши за свідка самого тільки бога, присвятити своє життя на пильнування щастя Оноріни, стала для мене однією з тих поем, що їх випадає зазнати лише безоглядно закоханим. Всяке абсолютне кохання потребує своєї поживи. Що ж? Хіба не мусів я захищати від нових нещасть цю дитину, що завинила лише через мою необачність, виконувати, зрештою, роль ангела-охоронця? Після семи місяців годування їі син, на щастя мені і їй, помер. Покинута саме тоді, як їй найбільше потрібна була підтримка чоловічої руки, моя дружина дев'ять місяців була на межі між життям і смертю, але оця рука, — сказав граф, випростуючи свою руку енергійно й сумирно, — чувала над її головою. Оноріна була доглянута, як у власній господі. Одужавши, вона цікавилася, хто і як саме допоміг їй; тоді їй сказали, що це були сестри-жалібниці з кварталу, товариство допомоги матерям та парафіальний кюре, що зацікавився нею. Ця жінка, в якої гордощі доходили до пороку, виявила в нещасті таку силу опору, яку я іноді називав ослячою впертістю. Оноріна вирішила сама заробляти на свій прожиток!.. Моя дружина працює!.. Ось уже п'ять років я утримую її на вулиці Сен-Мор у гарненькому будиночку, де вона робить квіти й капелюшки. Вона певна, що збуває свої гарненькі вироби крамареві за досить добру ціну, бо щодня дістає по двадцять франків і вже шостий рік ні про що не здога-
Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/357
Зовнішній вигляд