нещастя вже пізно позбутися, облудна зовнішність, яку вони так прикрасили, їхній перший божок раптом перетворюється на гидкий кістяк. Жюлі, я волів би краще, щоб ти закохалася в старика, ніж оце ти любиш полковника. Ах, якби ти могла перенестися на десять років у житті, то визнала б справедливість мого досвіду. Я знаю Віктора; його веселість є веселість бездушна, веселість казарми, він нездара й марнотратець. Це один з тих, яких небо створило на те, щоб споживати й перетравлювати чотири страви на день, спати, любити першу-ліпшу й битися. Він не розуміє життя. З доброго серця — бо серце в нього добре — він може віддати свій гаманець якомусь бідоласі чи товаришеві, але він безтурботний, але немає в нього в серці тієї ніжності, яка робить нас рабами жіночого щастя; але він неук, егоіст… Багато є «але».
— Одначе, тату, мабуть і розум, і здібності в нього є, коли він дослужився до полковника.
— Віктор лишиться полковником на все життя, моє серце. Я ще не бачив нікого, хто був би, на мою думку, годен тебе, — сказав старий з якимсь захватом.
Він спинився на мить, глянув на дочку й додав:
— Але, бідна моя Жюлі, ти ще надто молода, надто слаба, надто тендітна, щоб терпіти шлюбні прикрості й клопіт. Д'Еглемон був пещений у батьків, як і ти в мене з матір'ю. Де вже надіятись, що ви зможете порозумітися, коли у вас різна вдача, якої тиранію не можна буде примирити? Ти будеш або жертвою, або тираном. Від того й від того однаково буває лихо в житті жінки. Але ти лагідна й скромна, тому перша поступишся… Нарешті, в почуттях у тебе, — сказав він зміненим голосом, — є краса, яка буде зневажена, а тоді…
Він не докінчив, сльози його здушили.
— Віктор, — сказав по паузі, — образить наівні пориви твоєї молодої душі. Я знаю військових, Жюлі, сам був у армії. Рідко буває, що серце цих людей перемагає звички, які беруться чи то від лиха, серед якого живуть вони, чи від випадковостей їхнього пригодницького життя.
— То ви хочете, тату, — відповіла Жюлі півжартома,
46
