Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/441

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

йона велить нічого не таїти одне від одного і ділитися буянням своєї думки так само, як і звіренням своєї душі. Не можна безкарно ошукати волю природи: вона невблаганна, як доконечність, яка становить, безперечно, певну соціальну природу. Соммерв'є замкнувся в тиші й мовчанні свого ательє, сподіваючись, що звичка жити серед митців зможе виховати його дружину й розвинути в неї завмерлий паросток вищого розуму, яким, на думку декого з видатних мислителів, кожна істота обдарована в потенції. Але Огюстіна була надто релігійна, тому злякалася художникового тону. На першому ж обіді, що влаштував Теодор, вона почула слова одного молодого художника, сказані з дитячою легковажністю, якої вона не зуміла спостерігти, але яка виправдує всяку протирелігійність у жарті:

— Алеж, пані, ваш рай не кращий за Рафаелевого «Спаса»? А мені набридло на нього дивитись.

Отже, Огюстіна внесла в це дотепне товариство дух недовір'я, який усі відчули; вона заважала. А митці, яким заважають, безжальні: вони або втікають, або глузують. Пані Гійом між іншими чуднотами мала звичку прибільшувати свою гідність, яка була, на її думку, обов'язком для заміжньої жінки. І хоч за це з неї часто глузували, Огюстіна не могла вберегтися від легкого наслідування материної чесноти. Це прибільшення чесноти, якого не завжди уникають доброчесні жінки, викликало кілька епіграм олівцем, яких невинна жартівливість була занадто доброго смаку, щоб Соммерв'є міг розгніватись. Якби ці жарти були навіть зліші, то й то вони були б лише помстою митцеві від його приятелів. Але ніщо не могло минути безслідно для такої душі, як Теодорова, надзвичайно чутливої до зовнішніх вражінь. Тому він непомітно почав почувати до Огюстіни холодність, яка могла тільки збільшуватись. Щоб досягти подружнього щастя, треба зійти на гору, де дуже близько від плоского верхів'я є крутий і слизький схил, яким і покотилось художникове кохання. Він уважав дружину за нездатну оцінити моральні міркування, які виправдували перед ним самим його незвичайне з нею поводження, і почував себе цілком невинним,