правилах певні зміни, що робили честь здоровому розумові Жозефа Леба: крамарчуки не вставали перед десертом, їм дозволяли розмовляти, а добра їжа свідчила про достаток без розкоші. Молода чепуруха знайшла купони в ложу Французького театру й згадала, що бачила сестру здалека. На плечах пані Леба була шаль, що своєю пишнотою свідчила про щедрість до неї її чоловіка. Одно слово, подружжя не відставало від віку. Огюстіна зворушилась, коли впродовж двох третин дня побачила рівне щастя, — щоправда без запалу, але також і без бурі, — яким тішилася ця пара, до ладу добрана. Вони підійшли до життя, як до комерційної справи, де йшлося передусім про честь фірми. Не зустрівши в свого чоловіка надмірного кохання, дружина докладала сил, щоб його викликати. Непомітно він почав шанувати й цінити дружину, а час, протягом якого розцвіло щастя, був їм обом запорукою його тривалості. Отже, коли нещасна Огюстіна розповіла про своє сумне становище, вона вислухала цілу зливу загальних місць, що їх сестра почерпувала з моралі вулиці Сен-Дені.
— Лихо сталося, жінко, — сказав Жозеф Леба, — треба дати нашій сестрі добру пораду.
Потім вправний купець важкувато проаналізував засоби, що їх закони й звичаї могли дати Огюстіні, щоб вийти із цієї скрути; перенумеровав, так би мовити, всі міркування з приводу них, розбив ці міркування за їх силою на певні категорії, мов би справа йшлася про крам різної якості; потім поклав їх на терези, зважив і дійшов висновку, що його своячениці конче потрібно вжити найрішучих заходів, але вони її зовсім не задовольнили, бо вона ще любила свого чоловіка, і це почуття прокинулося у всій силі, коли Жозеф Леба заговорив про юридичні шляхи. Огюстіна подякувала своїм двом друзям і вернулась додому ще стурбованіша, ніж перед тим, коли йшла просити поради. Вона наважилась тоді піти до старовинного будинку на вулиці Коломб'є, маючи намір звірити своє нещастя батькам, бо скидалася на тих безнадійно хворих, що пробують усякі рецепти і звертаються навіть до знахарів. Старі зустріли дочку з таким гарячим почуттям, що
