вона зворушилася. Цей візит давав їм розвагу, яка варта була для них скарбів. Уже чотири роки вони жили життям мореплавців, що пливуть без мети й без компасу. Сидячи коло вогню, вони розповідали одне одному про всі нещастя режиму «максимум», про колишні купівлі сукна, про те, як вони уникли банкротства, а особливо про славетне банкротство Лекока, цю Маренгську[1] битву дядька Гійома. Потім, коли вичерпували старі справи, згадували про суми найпродуктивніших інвентарів і розповідали старі історії кварталу Сен-Дені. О другій годині Гійом ішов подивитись на «Пустуна-кота», вертаючись, він спинявся коло всіх крамниць своїх колишніх конкурентів, що сподівалися втягнути старого купця в якесь рисковане дисконто, від якого він своїм звичаям ніколи рішуче не відмовлявся. В стайні при будинку здихала від розгладнення пара добрих нормандських коней — пані Гійом користувалась ними лише неділями, коли їздила до церкви своєї парафії. Тричі на тиждень це шановне подружжя влаштовувало обід. Завдяки впливу свого зятя Соммерв'є Гійома призначили на члена дорадчої комісії для вмундирування солдатів. Відколи її чоловік посів таку високу адміністративну посаду, пані Гійом вирішила подбати про репрезентацію — її покої наповнились стількома срібними й золотими прикрасами та несмаковитими, але дорогими меблями, що найпростіша кімната скидалась на каплицю. Ощадність і марнотратство, здавалось, сперечалися в кожній речі цього будинку, так ніби Гійом дбав виключно про приміщення грошей, навіть купуючи свічника. Серед цього базару, що його багатство свідчило про неробство цього подружжя, славетна картина Соммерв'є дістала почесне місце й потішала старих Гійомів, що разів двадцять на день звертали свої очі в окулярах до цього образу свого колишнього життя, для них такого діяльного і веселого. Вигляд цього будинку й кімнат, де все дихало старовиною і посередністю, видовище цих двох істот, що, здавалось, сіли на мілину на золотій скелі в далечині від
- ↑ Битва під італійським селом Маренго, де Наполеон переміг австрійців (1800).
