ченому корінні розмаїтого плюща. Молотки бондарів луною гудуть під склепінням цих повітряних льохів. Словом, земля всюди була оброблена й усюди родюча, хоч природа й не дала тут грунту для людської праці. Тож ніщо по всій Луарі не дорівняється розкішній туренській панорамі, що була в подорожних перед очима. Потрійна картина цієї сцени, якої обриси тут тільки накидано, дає душі те видовище, що лишається в пам'яті назавжди; а коли його побачить поет, то часто й пишно витворюватиме в мріях ці романтичні вражіння.
В ту хвилину, як коляса проїздила Сізьким мостом, споміж островів на Луарі виплило кілька білих парусів, додаючи нової гармонії цьому гармонійному краєвидові. Вогкий вітрець розносив міцні пахощі верб, що стоять над водою; чути було нескінченний концерт птахів, до якого монотонна пісня козаря додавала якоїсь меланхолії, а гукання перевізників сповіщало про далеку тривогу. Легкий туман, що примхливо скупчився коло дерев, розкиданих по цьому широкому краєвиді, вивершував його красу. То була Турена[1] в усій своїй славі, весна в усьому своєму сяйві. Тільки цю частину Франції ніколи не топтало чуже військо, тільки вона була тої пори спокійна й не боялася ніякої небезпеки.
Як тільки коляса спинилася, з неї показалась голова у військовій шапці; швидко по тому нетерплячий військовий сам відчинив дверцята й сплигнув на дорогу, немов хотів нагримати на поштаря. Вправність, з якою цей туренець лагодив порваний посторонок, заспокоїла полковника графа д'Еглемона; він вернувся до коляси, розправляючи руки, немов хотів розім'яти заспані м'язи; позіхнув, поглянув на краєвид і поклав свою руку на руку жінки, дбайливо загорнутої в широку шубу.
— А прокинсь но, Жюлі, — мовив хрипко, — і глянь на цей край! Він чудовий.
Жюлі висунула голову з коляси. На голові в неї була куняча шапка, а складки хутряного манто так обгортали
49
- ↑ Французька провінція на річці Луарі.
