поведінка того врочистого дня, що освятив цей зв'язок, якого значення я не розуміла, не була бездоганною. Батько не раз пробував стримати мою веселість, бо я виявляла радість, яку вважали за непристойну, а в моїх словах добачали лукавство саме через те, що лукавства в них не було. У фаті, вінчальному вбранні й квітах я пустувала без упину. Лишившись увечері сама в кімнаті, куди мене врочисто відвели, я вигадувала, якою б витівкою здивувати Віктора, і коли чекала його, в мене так тремтіло серце, як бувало тоді, на врочистому передодні нового року, коли я прокрадалась у кімнату, де були складені подарунки. Коли увійшов чоловік, коли шукав мене, той здушений сміх, що вихопився в мене спід серпанків, які мене огортали, був останнім виблиском ніжної радості, що надихала гри нашого дитинства…»
Коли вдова дочитала листа, який після такого початку певне містив у собі багато сумних зауважень, вона поволі поклала на стіл окуляри, також і листа й спинила на небозі свої зелені очі, яких огню ще не пригасили роки.
— Любенька, — сказала вона, — заміжня жінка не може так писати дівчині, не порушуючи пристойності.
— Про це я й думала, — відповіла Жюлі, перепиняючи тітку, — і мені було соромно за себе, коли ви читали…
— Коли якась страва на столі вам не подобається, то не можна через це іншим смаку відбивати, моя дитино, — добродушно казала стара, — тим більш, що від Єви й до наших днів шлюб уважають чудовою річчю… У вас матері вже немає? — спитала стара дама.
Графиня здригнулась, потім тихо підвела голову й сказала:
— За цей рік я вже не раз жалкувала, що не маю матері, але я винна в тому, що не послухалась попереджень свого батька, який не хотів Віктора за зятя.
Вона глянула на тітку й радісне тремтіння висушило їй сльози, коли вона побачила, що її старе обличчя ясніє добротою. Вона простягла свою молоду руку маркізі, що
60
