співчуття, яке сушить, зрештою, усі інші почуття. До того ж, якщо розмови з кількома друзями, якщо приклади та відомі великосвітські пригоди й не довели їй, що любов приносить із собою величезне щастя, то її власні рани підказували їй, які глибокі й чисті радості мусять бути в єднанні споріднених душ. На картині минулого, що поставала їй у пам'яті, наівна постать Артурта вирисовувалась день-у-день виразніша й краща, але зразу й зникала, бо Жюлі на цьому спогаді не зважувалась спинятись. Мовчазне й боязке кохання молодого англійця було єдиною подією, що лишила після шлюбу кілька ніжних слідів у її темному й самотньому серці. Можливо, що всі зраджені надії, всі нездійснені бажання, які впродовж життя журили душу Жюлі, природною грою уяви перенеслись на цього чоловіка, що в його поводженні, почуттях і вдачі було, здавалось, стільки з нею співзвучного. Але ця думка завжди виглядала ніби примха, ніби сон. Після цих неможливих мрій, які завжди обривало зідхання, Жюлі прокидалась ще нещасніша, вона ще виразніш почувала свої потайні муки після того, як присипляла їх під крилами уявного щастя. Часом у її скаргах з'являлось шаленство й відвага, вона хотіла втіхи будьщо; але ще частіш вона лишалась під гнітом якогось тупого сцепеніння, слухала й не розуміла, а думки снувались у неї такі невиразні та плутані, що й висловити їх вона не змогла б. Ображена в найінтимніших бажаннях, у тих намірах, які ще вимріяла собі дівчиною, вона мусіла ховатися з своїми слізьми. Кому ж би їй скаржитись? В кого шукати зрозуміння? До того ж, вона мала ту надзвичайну жіночу делікатність, ту чарівну чистоту почуття, яка стримує недоцільну скаргу й застерігає від перемоги, що може принизити й переможця, і переможеного. Жюлі пробувала надати своїх здібностей, своїх власних чеснот пану д'Еглемонові, вдавала, що тішиться щастям, якого не мала. Вся жіноча витонченість, з якою Жюлі оберігала його самолюбство, пішла намарне, її навіть не помітив той, чий деспотизм вона зміцняла. Хвилинами вона робилася нестямна від горя, не почувала вже ні думок, ні впину; але, на щастя, щира
72
