Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Тридцятилітня жінка (1934).djvu/70

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

побожність завжди навертала її до вищої надії; вона тішила себе прийдешнім життям, і ця чудова віра знову давала їй силу брати на себе свій скорботний тягар! Ця жахлива боротьба, ця внутрішня гризота була безславна, довгі сумування — невідомі; ніхто не бачив її затьмарених поглядів, її гірких сліз, що лилися потай і насамоті.

Небезпека критичного становища, до якого силою обставим непомітно дійшла маркіза, стала перед нею в усій серйозності одного вечора в січні 1820 року. Коли подружжя чудово знає одне одного й давно одне до одного звикло, коли жінка вміє тлумачити найменші рухи чоловіка й може розуміти почуття й речі, які він від неї ховає, тоді часто раптове світло осяює міркування й зауваження, які виникли колись випадково або зроблені були безтурботно. Часто жінка прокидається раптом край безодні або на дні її. Отак і маркіза, радіючи тим; що кілька день була сама, збагнула таємницю своєї самотності. Через невірність — чи з переситу, чи з великодушності та з жалю до неї, а чоловік їй уже не належав. Ту мить вона вже не думала ні про себе, ні про свої думки, ні про свої жертви; почувала себе тільки матір'ю, жила долею, майбутнім і щастям своєї дочки — своєї дочки, єдиної істоти, що дала їй хоч трохи радості, своєї Елен, свого скарбу, що прив'язував її до життя. Тепер Жюлі хотіла жити, щоб уберегти своє дитя від мачухи, яка страшним гнітом могла задушити життя її любої доні. Від цієї нової примари зловісного майбутнього її охопили гарячкові міркування, що пожирають цілі роки. Тепер між нею і чоловіком мав завжди стояти цілий світ думок, яких вагу несла вона сама. Досі, бувши певна, що Віктор її, скільки може, любить, вона віддавала себе щастю, якого не поділяла; а тепер не могла вже тішити себе думкою, що на її сльозах збудовано щастя її чоловіка, тепер, самотній на світі, їй лишались на вибір самі тільки нещастя. У цілковитому розпачі, що серед нічної тиші й спокою відібрав їй усі сили, вона підвелася з канапи коло майже погаслого вогню і, засвітивши лампу, підійшла подивитись запаленими очима на дочку, аж тут раптом увійшов дуже

73