сово-промислової буржуазії, як панівного класу, процесом диференціації буржуазії, зростанням соціальних противенств.
Бальзак був сучасник Липневої революції 1830 року й революції 1848 року, лютневих і червневих її днів. Липнева революція була тріумфом об'єднаної буржуазії в її боротьбі проти реставрованої феодальної аристократії, тих нікчемних маркізів Караба, що їх нещодавно висміював Беранже. Лютнева революція 1848 року виявила внутрішню боротьбу в лавах буржуазії, змагання різних її груп навколо політичної гегемонії, червнева революція, зазначає К. Маркс, була «огидна» революція, всі бо попередні революції «лишали непорушними класове панування, рабство робітників, усі вони лишали непорушним буржуазний лад, хоча б як часто мінилися політичні форми цього панування та рабства. Червень поважився на цей лад. Лихо червневі!»[1]
Між двома цими революціями зростає, розвивається, як письменник, пише свою «Людську комедію» Бальзак, і хоч і не малює «картин» їх, бк Віктор Гюго, а проте вони, ці революції — справжній, основний, зовні може й непомітний, герой його романів. Дві класичні праці К. Маркса дають нам вичерпний аналіз історичних подій у Франції в період 1830–1852 років — «Класова боротьба у Франції 1848–1850 років» і «Вісімнадцяте Брюмера Луі Бонапарта» — і вони ж таким чином поруч із цитованим вище листом Ф. Енгельса до М. Гаркнес, — стають за ключ до розуміння Франції «Людської комедії» й ідеологічного обличчя її творця, що писав у передмові до своєї епопеї про бажання висвітлити «інтереси мас, загрозливий рух соціальної машини та контрасти, що їх створює сутичка приватних і громадських інтересів».
«У «Людській комедії», — пише Ф. Енгельс у листі до англійської письменниці М. Гаркнес, — Бальзак подає найвидатнішу реалістичну історію французького суспільства, малюючи в формі хроніки, рік по року, від 1816 до 1848 рр., звичаї, раз-у-раз більший тиск висхідної буржуазії на дворянське суспільство, що очунялось після 1815 року й знов, оскільки це було можливо (tant bien que mal), реставрувало прапор старої французької політики». За одну з найбільших заслуг Бальзака, як реаліста, вважає Енгельс те, що він «бачив неминучість падіння своїх улюблених аристократів і подавав їх, як людей, що не заслуговують на кращу долю». Бальзак виступив «проти власних класових симпатій і політичних забобонів».
І Маркс, посилаючись у «Капіталі» на такі Бальзакові твори, як от «Гобсек», «Селяни», «Сільський кюре», і Енгельс підкреслюють «глибоке розуміння реальних відносин у «Людській комедії».
В якій же соціально-політичній атмосфері формується творча
- ↑ Карл Маркс — Класова боротьба у Франції 1848–1850. Партвидав «Пролетар», 1932, стор. 41.
