зберігаючи своє життя, протиставляє цій руїнницькій силі рівну, але інертну силу, що походить з егоістичних розрахунків. Але якому поміж усіх страждань належить назва горя? Втрата батьків є лихо, до якого природа підготовила людей; біль фізичний є біль короткочасний, він не торкається душі, а коли не минає, то це вже не біль, а смерть. Якщо молода жінка втрачає немовля, подружнє кохання дає їй незабаром заступника. Це лихо також минуще. Кінець-кінцем, ці муки й багато інших таких — це все, до певної міри, удари, рани; але жодна з цих мук не вражає життєздатності в її єстві, і щоб убити те почуття, яке пориває нас до щастя, вони мусять бити безперестанку. Отже велике, справжнє горе — це такий убійчий біль, що охоплює заразом минуле, сучасне й майбутнє, не лишає жодної частини життя непорушною, навіки нівечить думку, лягає незбитим тавром на уста й чоло, розбиває або послаблює важелі етики, навіюючи в душу огиду до всього на світі. І щоб бути безмежним, щоб тяжіти отак над тілом і душею, цей біль мусить виникнути в той момент життя, коли всі сили тіла й душі ще молоді, уразити животрепетне серце. Біль завдає тоді широку рану; велике тоді страждання, і жодна істота не може видужати з цієї хвороби без якоїсь поетичної зміни — або вибирає шлях на небо, або, коли лишається на землі, вертається в світ, щоб брехати світові, щоб грати там роль; тепер вона вже знає лаштунки й ховається за ними, щоб розраховувати, плакати, жартувати. Після цієї врочистої кризи нема вже таємниць у суспільному житті, відтепер непохитно зваженому. У молодих жінок маркізиного віку це перше, це найгостріше горе має завжди одну причину. Жінка, особливо жінка молода, велика як душею, так і красою, завжди скерує своє життя туди, куди штовхає її природа, почуття й суспільство. Якщо це життя її ошукало і якщо вона лишилася на землі, то зазнає страшної муки з тої причини, що перше кохання є найкраще з усіх почуттів. Чому ж це нещастя ніколи не мало ні свого художника, ні поета? Та чи можна його змалювати, оспівати? Ні, природа горя, з якого воно походить, не надається до аналізу й фарб мистецтва. До
101
