вигляду цієї красивої декорації, навіть рямці і скло, в яких були дуже коштовні малюнки. Мене здивував вигляд маленького сучасного салону, де якийсь артист використав всю науку нашого декорування, — воно було таке легке, свіже, приємне, без блиску й позолоти. Це була якась тьмяна чарівність, як у німецькій баладі; справжній затишний куточок, створений для жаги двадцять сьомого року, ввесь напоєний пахощами рідких квітів, що стояли в жардиньєрках. За цим салоном я побачив в амфіладі позолочену кімнату, де воскресав смак віку Луї XIV, що виробляв у відзнаку од нашого теперішнього мистецтва чудний, але приємний контраст.
— Ти добре влаштуєшся, — сказав мені Растіньяк з посмішкою, в якій почувалась легка іронія. — Чи не правда ж, що це спокусливо? — додав він, сідаючи. Раптом він встав, узяв мене за руку, повів до спальні й показав мені під балдахіном із серпанку й білого муару пишну, злегка освітлену, постіль. Це була справжня постіль молодої феї, що заручилася з генієм.
— Чи це, — тихо скрикнув він, — не безсоромність, не нахабство, не надмірне кокетування, показувати нам цей трон кохання? Не віддаватись нікому і дозволяти всім класти тут свою картку. Якби я був вільний, я б хотів побачити цю жінку покірливою й заплаканою біля моїх дверей.
— Хіба ти так певен її чесноти?
— Найодважніші з наших метрів і навіть наймоторніші признаються, що потерпіли поразку в неї; вони ще кохають її і досі ще щирі друзі для неї. Чи не загадка ця жінка?
Ці слова викликали в мені якесь сп'яніння, — мої ревнощі вже боялись минулого. Затремтівши з насолоди, я хутко вернувся до салону, де залишив перед
116
