жінкою, щоб уважно вивчити за вечір цю оригінальну людину та її маніри; сховавшися в амбразурі вікна, я висліджував її думки, вловлюючи їх в її манірі поводитись, вивчаючи прогулянку господині дому, що ходить туди-сюди, сідає, розмовляє, підкликає якусь людину, розпитує її і, слухаючи, спирається на одвірок. Я зауважив в її ході приємний надламаний рух, приємні колихання сукні; вона так дуже збуджувала бажання, що я тоді недовірливо поставився до її чесноти. Коли Федора й не визнавала тепер кохання, то колись вона, мабуть, була дуже жагуча; бо досвідчена хтивість виявлялася в тій позі, в якій вона ставала перед субесідником; вона, кокетуючи, спиралась на дерев'яне різьблення, як та жінка, що ладна і впасти й утекти, коли чийсь гострий погляд її злякає. З ніжно схрищеними руками, немов вдихаючи чиїсь слова, слухаючи їх і поглядом, повним прихильности, вона навіть дихала почуттям. Її червоні губи виділялись на дуже блідому обличчі. Її темне волосся досить відтіняло червоно-жовтий колір очей, затканих жилками, як флорентійський камінь; вираз їхній ще немов більше підкреслював витонченість слів. Нарешті, її постать приваблювала грацією. Якась суперниця, мабуть, обвинуватила б у жорстокості густі брови, що мало не сходились, і глузувала б з ледве помітного пушка, що прикрашав риси обличчя. Я бачив печать жаги у всьому. Кохання було написане й на італійських віях цієї жінки, і на чудових плечах, гідних Венери Мілоської, і на рисах, і на трохи повній і злегка затемненій нижній губі. Це було більше, ніж жінка, — це був роман. Так, ці жіночі багатства, гармонійне поєднання ліній, обіт, що давався пристрасті цією багатою статурністю, здержувала постійна стриманість, надзвичайна скромність, що була зовсім протилежна
118