того, як я перевернув її всю. Чи зрозумієш ти ту шаленість, що опанувала мене, коли, одчинивши в сьомий раз шухляду в столі для писання, яку я оглядав з тією в'ялістю, що в неї нас кидає розпач, я раптом зауважив, припалу до бокової дошки, хитро сховану, але чистеньку, блискучу, ясну, як зіронька, коли сходить, прекрасну й шляхетну монету в сто су. Не питаючись у неї ні про її мовчазність, ні жорстокість, яку вона виявила, тримаючись так таємно, я поцілував її, як друга вірного в нещасті, і привітав її зойком, що найшов одклик. Я хутко повернувся й побачив раптом зблідлу Поліну.
— Я думала, — сказала вона зворушено, — що ви зробили собі боляче. Розсильний… — вона перервала себе, ніби задихалась… — але мама йому заплатила, — додала вона.
Потім вона втекла, пустотлива, як хлопчик, як примха. Сердечна крихотка! Я побажав їй од себе щастя. Цієї хвилини мені здалось, що у мене в душі всі земні насолоди, і я хотів би повернути нещасним ту частку, яку, як мені думалося, я вкрав у них.
Ми майже завжди маємо рацію в своїх передчуттях нещастя, — графиня одіслала свій екіпаж. Через ту примху, яку вродливі жінки не завжди з'ясовують і самим собі, вона захотіла йти до ботанічного парку пішки бульварами.
— Та зараз же буде дощ, — сказав я їй.
Але їй хотілось перечити мені. Випадково була прекрасна погода, поки ми гуляли в Люксембургзькому саді. Коли ми вийшли відтіль, велика хмара, що, насувавшись, турбувала мене, загубила кілька крапель дощу. Ми сіли в фіякр. Як ми доїхали до бульварів, дощ пройшов, небо стало знову ясне. Приїхавши до
142