Лорнет її безперестанно мандрував од ложі до ложі; в тривозі, хоч і спокійна, вона була жертва моди: ложа, капелюшок, екіпаж, сама вона — це було для неї все. Ви часто зустрінете людей, велетнів на вигляд, серце в них ніжне й тендітне під бронзовим тілом… — В неї було не те: вона ховала під крихкою й витворною оболонкою серце з бронзи. Моя фатальна наука зривала чимало покривів. Якщо гарний тон — забути про себе для инших, робити свій голос і жести лагідними, подобатись иншим, збуджуючи в них задоволення самими собою, то, не зважаючи на вишуканість, Федора не стерла слідів свого плебейського походження: забуття себе в неї було фальшиве; маніри в неї були неприроджені, а виробилися з труднощами; нарешті, ввічливість у неї одгонила чимсь рабським. І що ж? — її солоденькі речі для фаворитів були висловом добрости, претенсійні перебільшення — шляхетним ентузіязмом. Я один вивчив її гримаси, я звільнив її внутрішню істоту од тоненької шкуринки, — її досить для світа, але мене вже не обдурювали її малпування; я до глибини знав її кошачу душу. Коли якийсь дурень казав їй компліменти, підносив її, то я соромився за неї. І, проте, я кохав… Я сподівався розтопити її кригу під крилами поетового кохання. Якби я міг коли-небудь розкрити собі серце для жіночої ніжности, якби я міг посвятити її в високі чари зречення самого себе, я б побачив тоді в ній досконалу істоту, вона б стала ангелом. Як чоловік, як коханець, як артист, я кохав її, а треба було не кохати, щоб узяти її; якийсь одгодований фат чи хтось холодний і розважливий, може, і перемогли б її. Вона суєтна, штучна, напевно, розуміла мову пустословности; вона б дозволила себе оплутати тенетами інтриги; вона б покорилась людині сухій і крижаній.
149
