— Ого! Ми снідатимемо з нотарем, — скрикнув де-Кюрсі.
— Ви якраз прийшли вчасно, щоб оцінити й підписати всі документи, — сказав банкір, показуючи йому на бенкет.
— Заповітів не треба складати, а шлюбні контракти, мабуть, доведеться, — сказав учений, що за рік тому чудесно одружився вперше.
— Ого!
— Ага!
— Одну хвилину, — відказав Кардо, приголомшений хором їдких жартів, — я прийшов сюди в серйозній справі. Я приніс шість мільйонів одному з вас. (Глибока мовчанка). Пане, — сказав він, звертаючись до Рафаеля, що в цю хвилину без сорому протирав очі краєм серветки, — чи ваша мати не була до заміжжя О'Флагарті?
— Так, — відповів Рафаель досить машинально: — Барба-Марія.
— Чи нема у вас, — казав далі Кардо, — метричної посвідки вашої й пані де-Валентен?
— Здається.
— Ну, так, пане, ви — один єдиний спадкоємець майора О'Флагарті, що помер у серпні 1828 року в Калькутті.
— Таке багатство поза калькутацією[1], — скрикнув знавець.
— Майор у своєму заповіті одписав чималі суми на користь громадських установ; його спадщину потребував в Індійської Компанії французький уряд, — сказав далі нотар. — Тепер воно доступне. Два тижні вже я даремно одшукував осіб, що мають відношення до дівчини Барба-Марії О'Флагарті, — як раптом учора за столом…
192
- ↑ Гра слів: Calcutta і incalcutable.