— О! Ми багаті на качок, — відповів натураліст. — Проте це порода, ви напевно знаєте, найплодючіша з перетинчастих. Вона починається з лебедя й кінчається качкою-зензен, включаючи сюди сто тридцять сім варіяцій, дуже різноманітних; кожна має своє ім'я, вдачу, відчизну, зовнішність й не більше схожости, ніж білий із негром. Справді, пане, коли ми їмо качку, то здебільшого ми й не думаємо про численність…
Він спинився, побачивши гарненьку качечку, що збиралась по схилові калюжі.
— Чи бачите ви лебедя з краваткою? Бідна дитина Канади прибула дуже здалека, щоб показати нам своє коричниво-сіре пір'я, свою чорну краватку. Дивіться, він чухається!.. Ось славнозвісна пухова гуска або качка-ейдер; під ковдрою з її пуху сплять наші коханки. Чи не чарівна вона? Хто не милувався б цим біло-рожевим черевом, цим зеленим дзьобом. Я, пане, щойно був свідком одного спарування, що досі доводило мене до розпачу. Шлюб відбувся досить щасливо, і я дуже нетерпляче чекатиму наслідків. Я маю надію одержати сто тридцять восьму породу, якій, може, буде дано моє ім'я. Ось молоді, — сказав він, показуючи на двох качок. — Це, з одного боку, гуска-ґерґотунка (anas albifrons), з другого — великий качур-свистун (anas ruffina бюффонівська). Я довго вагався між качуром-свистуном, качуром білобровим і качуром-щитоносцем (anas clipeata). Ось щитоносець, огрядний темнокоричневий розбишка, з зеленуватою шиєю з таким райдужним одливом. Але качур-свистун з чубком, пане, і ви ж розумієте, що я не вагався більше. Нам бракує тільки тут рябої качки в чорній єрмолці. Ці пани одностайно кажуть, що ця качка — мало не те саме, що й порода качки-чирка з загнутим дзьобом. Що ж до мене…
