них курортного лікаря й попа, яких, мабуть, або послав Жонатас, або покликали хазяї, або притяг запах близької смерти. Тоді він побачив свою власну процесію, він почув співи попів, полічив свічки і бачив тепер тільки через креп всю красу цієї пишної природи, в глибині якої він думав знайти життя. Все, що досі віщувало довге життя, тепер пророкувало близький кінець. Другого ранку він поїхав до Парижу, доволі напившись меланхолійних і щиро-жалісних побажань, якими проводжали його хазаї.
Пробувши в дорозі цілу ніч, він прокинувся в одній з найвеселіших долин Бурбонне; місце й краєвиди кружляли перед ним, хутко пронесені, як туманні образи сна. Природа показувалась йому перед очима, жорстоко кокетуючи. То Алльє розгортала серед багатої перспективи свою прозору блискучу стьожку, то села, що скромно сховались у глибині щілин жовтуватих скель, показували шпилі своїх дзвіниць; то млини в якомусь вибалкові раптом з'являлись за одноманітними виноградниками. Скрізь миготіли веселі замки, сільця, повиснені на скелях, або дороги, обсаджені величніми тополями; нарешті, Луара, з своїми алмазними смугами заблистіла серед золотистих пісків. Чарівність безкрайня! Природа, схвильована, жива, як дитина, ледве стримуючи кохання й плодоносність червня місяця, фатально притягала погаслий зір слабого. Він підняв жалюзі в своєму екіпажі і знову поринув у сон. Надвечір, переїхавши Кон, він прокинувся од веселої музики й опинився перед сільським святом. Почта була біля майдану. Поки почтальйони знову запрягали коней, він побачив танки радісного населення, заквітчаних, вродливих, моторних дівчат, живих парубків, потім пики старих селян, чудно почервонілі з вина. Маленькі діти пустували, старі баби
