полум'яне тіло і для неї полум'я одухотворилось. Лінії форм такої чистоти, що ви сказали б, що вона прийшла з неба. Чи не сяє вона, як янгол? Чи не чуєте ви легкого шелесту її крил? Легше за птаха вона опускається біля вас, і суворі очі зачаровують; її тихе, але могутнє дихання тягне до себе з магічною силою ваші вуста; вона тікає й приваблює вас, ви не почуваєте більше землі. Ви хочете провести хоч один раз чутливою рукою, рукою мрій провести по цьому сніжаному тілі, скуйовдити волосся, поцілувати променисті очі. Туман сп'янює, чарівна музика полонить вас. Ви тремтите всіма нервами, ви ввесь — бажання, ви ввесь — страждання. О щастя невимовне! Ви торкнулись губ цієї жінки, — і раптом ви прокидаєтесь од жорстокого болю! Ах! Ах! Ви вдарились головою об ріжок ліжка, ви цілували стемніле, коричневе дерево, холодну позолоту, якусь бронзу мідного Амура.
— Ну, а Поліна?
— Ще! Слухайте! Прекрасного ранку, кидаючи Тур, один юнак сів на пароплав „Віль д'Анжер“; він тримав у своїй руці руку красуні. Отак з'єднані, ці двоє довго захоплювались над широкими водами Луари, білою постаттю, що так майстерно виникла з туману, як плід води й сонця чи як примха повітряної хмарки. То ундиною, то сильфідою ця текуча істота линула в повітрі, як незгадане слово, що миготить у пам'яті; вона проходила між островами, вона хитала головою через високі тополі; потім стала велетнем; тисячі згорток засяли їй на сукні; заблистів ореол, накреслений сонцем круг обличчя; вона плила над сільцями, над пагорками, немов забороняла пароплавові пройти біля замку Юсе. Ви сказали б, що це привид Прекрасної Дами хоче захищати свою країну од нападу сучасного.
