— Та ви читаєте швидко по-санскритському? — сказав старий. — Може, ви мандрували в Персії чи в Бенгалії?
— Ні, пане, — відповів молодик, з цікавістю обмацуючи цю символічну шкуру, що трохи подібна була своєю тугою гнучкістю до металічної платівки.
Старий купець переставив знову лямпу на колону, відкіль він її взяв, кинувши на молодика холодний іронічний погляд, який ніби казав: „Він уже більше не думає про смерть“.
— Що це — жарт чи якась таємниця — спитав незнайомий молодик.
Старий похитав головою і поважно сказав:
— Не зумію вам відповісти. Я пропонував жахливу могутність, що її дає цей талісман, людям обдарованим більшою енергією, ніж, певно, ви; але, ввесь час, глузуючи з загадкового впливу, що його мусить справляти талісман на майбутню долю, ніхто не захотів наважитись скласти цю угоду, що її так фатально пропонує невідома сила. Я думаю так само, як і вони, я сумнівався, я утримувався і…
— І ви навіть не спробували? — сказав молодик, обриваючи старого.
— Пробувати? — відповів він. — Коли б ви стояли на Вандомській колоні, чи спробували б ви плигнути в повітря? Чи можна спинити течію життя? Чи могла коли-небудь будь-яка людина знищити смерть? Раніше, ніж увійти до цього кабінету, ви вирішили вбити себе; але несподівано вас зацікавлює якась таємниця і відтягає вас од смерти. Дитино, чи кожен ваш день не буде пропонувати вам загадку цікавішу, ніж ця? Послухайте мене! Я бачив розпусний двір регента. Як і ви, я був тоді в злиднях. Я випрошував милостиню.
36
