кишать розпусні проститутки, де вечері кінчаються тільки на другий день, де кохання здається тільки на години, як і міські екіпажі, — Париж назавжди лишиться найчарівнішою з усіх вітчизн, — вітчизною радости, свободи, розуму, гарненьких жінок, гультяїв, доброго вина, де палиця влади ніколи дуже не відчуватиметься, бо перебуваєш недалеко від тих, що її тримають; ми, справжні послідовники бога Мефістофеля, надумали перебарвити суспільний дух: переряджувати акторів, прибивати нові дошки до урядового бараку, постачати ліки доктринерам, пекти знову старих республіканців, перекраювати бонапартистів і оживляти центр, але тільки щоб можна було сміятись in petto[1] з королів і народів, не зберігати до вечора нашої ранкової думки і провадити веселе життя на зразок Панургу або more orientali[2], розлягшись на м'яких подушках. Ми тобі призначили віжки цієї бутафорної і блазенської імперії, отже — ми ведемо тебе відціль на обід, що його влаштовує фундатор вищезгаданого журналу, банкір, який відійшов від справ і, не знаючи, що робити із своїм золотом, хоче обміняти його на розум. Тебе там приймуть, як брата. Ми проголосимо тебе королем цих бунтівничих душ, яких ніщо не лякає і яких проникливість розкриває задуми Австрії, Англії чи Росії, раніш, ніж Росія, Англія чи Австрія мали б якісь наміри. Так, ми тебе зробимо владикою над цими розумовими силами, які народжують на світ Мірабо, Талейранів, Піттів, Метерніхів, всіх цих метких Кріспенів, що розігрують між собою долю імперії, як вульгарні люди — кіршвасер у доміно. Ми тебе репрезентували, як найвидатнішого гуляку, що будь-
44
