людського розуму падали під такою довгою косою, як і коса Часу. Вам, мабуть, якщо й пощастило б вирішити, то дуже важко, що керувало цією косою — чи п'яна Мудрість, чи Сп'яніння, що стає мудре й проникливе. Закручені своєрідною бурею, ці голови, як море, роздратоване скелями, хотіли знищити всі закони, серед яких хвилюються цивілізації, вдоволяючи таким чином, сами того не знавши, божественну волю, що залишає в природі і добро, і зло, ховаючи тільки для себе таємниці безугавної боротьби. Люта й розважлива суперечка була ніби шабашем інтелектів. Між сумними жартами, що їх говорили ці діти революції підчас зародження газети, і уваги, що їх висловлювали радісні гості підчас народження Гарґантюа, була ціла прірва, що відокремлювала XIX вік од XVI. Той вік, сміючись, готував руїни, а цей — сміявся серед руїн.
— Як ім'я цього молодика, що он там? — сказав нотар, показуючи на Рафаеля. — Я ніби чув, що його звуть Валентеном?
— Що співаєте ви з вашим зовсім фамільярним Валентеном? — крикнув Еміль, сміючись. — Рафаель де-Валентен, якщо вам так подобається. У нас у гербі золотий орел на піскуватому полі, завінчаний сріблом; дзьоб і кігті його червоного кольору. З прекрасним гаслом: non cecidit animus. Ми — не знайдена дитина, а нащадок імператора Валенса, родоначальника Валентінуа, фундатора міст Валенса в Еспанії й у Франції, законного спадкоємця Східньої імперії. Коли ми не займаємо Махмуда, що царює в Констянтинополі, так це по добрій волі й через брак грошей та салдатів.
Еміль написав у повітрі виделкою корону над головою Рафаеля. Нотар зібрався з думками за цю хвилину
53
