— Гей, Біксіу! Якийсь республіканець каже, що голова цього власника стане жертвою, — сказав один молодик сусіді.
— Люди й події — ніщо, — казав республіканець, продовжуючи свої теорії і не зважаючи на гикавку, — в політиці й філософії існують тільки принципи ідеї.
— Який жах! Вам не було б шкода вбити ваших друзів заради якогось так?
— Ах, пане, людина, якій допікає сумління — справжній злодій, бо вона має деяку уяву про чесноту, тоді як Петро Великий, герцог Альба були системи, а Корсар Монбар — організація.
— Але хіба суспільство не може обійтися без ваших систем і організацій? — сказав Коналіс.
— О, згода! — крикнув республіканець.
— Ну, так од вашої дурної республіки мене нудить. Ми не можемо спокійно зарізати каплуна, не відшукавши тут аграрних законів.
— Твої принципи чудесні, мій маленький Бруте, начинений трюфелями! Але ти похожий на мого льокая: цей чудак так захоплений манією чистоти, що якби я йому дав чистити мій одяг так, як йому хочеться, то мені б довелось ходити голим.
— Ви — скотина! Ви хочете вичистити націю зубочистками, — відказав чоловік, відданий республіці. — По-вашому, правий суд буде безпечніший, ніж злодії.
— Гай-гай! — сказав адвокат Дерош.
— До чого вони нудні своєю політикою, — сказав нотар Кардо. — Зачиніть двері! Нема науки чи чесноти, що коштувала б краплі крови. Коли б ми захотіли знищити істину, можливо, що ми б її знайшли в збанкрученні.
— Звичайно! Нам менше б обійшлось бавитися злом, ніж сперечатися з-за добра. Тому я віддам всі
55
