ще дужчали від мирехтіння порцеляни, від блискучих оздоблень, від обрисів ваз. Витворний, як рідке мереживо океану, зелений і легкий мох облямовував пейзажі Пуссена, копійовані в Севрі. Територія одного німецького князя не оплатила б цього надзвичайного багатства. Срібло, перломутер, золото, кришталь знову тут розливались у нових формах, але обважнілі очі й балакуча лихоманка пияцтва навряд чи дозволяли гостям догадуватись про цю феєрію, гідну східньої казки. Десертні вина принесли пахощі й полум'я, проникливу вологу, чарівну пару, від якої розум мало не марить, яка сковує ноги й робить важкими руки. Піраміди плодів були накидані, голоси подужчали, метушня збільшилась. Тут уже не було більше розбірливих слів. Шклянки розлітались на гамуз, і пронизливий сміх злітав, як ракети. Кюрсі схопив ріг і засурмив фанфару. Це було ніби гасло, дане дияволом. Це обуріле товариство засвистіло, завило, заспівало, закричало, заревло, забурхало. Ви б посміхнулись, бачучи, як люди, веселі з роду, раптом ставали похмурі, як розвязки Кребійона, або мрійливі, як моряки на возі. Люди тонкі повідомляли про свої секрети цікавим, які їх і не слухали. Меланхоліки посміхались, як балерини, що закінчують свої піруети. Клод Віньйон хитався, як ведмідь у клітці. Щирі друзі билися. Похожість на животин, написана на людських обличчях і так цікаво відзначена фізіологами, знову неясно виявилась у жестах, у звичках тіла. Який-небудь Біша, коли б він опинився тут, холодний і тверезий, знайшов би готову книгу. Господар дому, почуваючи себе п'яним, не наважувався вставати, але похвалював вибрики гостей, намагаючись непорушною гримасою зберегти статечний і гостинний вигляд. Його широке обличчя, що стало
64
