Перейти до вмісту

Сторінка:Бальзак. Шагреньова шкура (1929).djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

того, щоб подобатися й царювати над усіма — ось те гасло, що його вимовляє кожен удар мого серця. Суспільство мене хвалить, хіба воно не дає мені безперестано все, що треба до мого розпорядження? Чому ж милосердний бог мені що-ранку дає гроші, які витрачаю ввечері? Чому ви будуєте нам шпиталі? Бо він не поставив нас між добром і злом, щоб вибирати те, що нас ображає, чи те, що нам обридає; я була б дуже дурна, коли б не розважалась.

— А инші? — сказав Еміль.

— Инші? Ну, що ж, хай вони як хочуть, так і живуть. Мені більше хочеться сміятися з їхніх страждань, ніж проливати сльози над своїми. Я викликаю чоловіка, що здолає мені завдати хоч найменшого горя.

— Скільки ж ти вимучилася, щоб так думати? — спитав Рафаель.

— Мене покинули заради спадщини, — сказала вона, стаючи в позу, що підкреслювала всі її форми. — А, проте, я провадила дні і ночі за роботою, щоб годувати мого коханця. Я не хочу більше, щоб мене обдурили якоюсь посмішкою чи обіцянкою, я хочу зробити з мого існування безкінечно довгу низку насолод.

— Але, — крикнув Рафаель, — хіби щастя не йде від душі?

— Гаразд, — відповіла Акіліна, — але бачити, як тобою захоплюються, як перехвалюють тебе, торжествувати над усіма жінками, навіть найчеснотнішими, придушуючи їх силою краси, багатством — хіба це ніщо? Крім того, ми більше переживаємо в один день, ніж міщанка за десять років, — і цьому всьому правда!

— Хіба жінка без чесноти не огидлива? — сказав Еміль Рафаелеві.

 

74